9 траня - День Перемоги!

Історія створення та загальне визначення:

День Перемо́ги (рос. День Победы) — державне свято Радянського Союзу, що відзначалося щорічно 9 травня «на згадку про переможне завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників». Дата пов'язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в радянській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом. Встановлене указом президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року (ще до підписання) як день «всенародного торжества». У 1948 році, враховуючи жахливі наслідки війни, зокрема наявність на той момент величезної кількості інвалідів, свято скасували. Статус державного свята й неробочого дня 9 травня знову отримало 1965 року. З того часу супроводжувався урочистими військовими парадами радянської армії на Червоній площі в Москві. Також святкувався у деяких країнах Варшавського договору. З 1991 року, післярозвалу СРСР, продовжує святкуватися в низці пострадянських країн — Росії, Білорусі, Казахстані тощо. У більшості європейських країнДень перемоги в Європі відзначають 8 травня, а країнах Британської Співдружності — 7 травня.

Привітання з Днем Перемоги

Відійшла війна давно,
Менше ветеранів,
І не кличуть тепер в бій
Звуки барабанів!
Мир купається в весні,
І оркестр грає,
Кожний літній ветеран
Смуток розганяє!
Ми вітаємо з цим днем
Всіх тих, хто любить щастя,
Хай не буде на землі
Страшного нещастя!

1 травня.Історя створення свята

День міжнародної солідарності трудящих — в Україні, згідно зі статтею 73 Кодексу законів про працю України, святковий неробочий день\

Походження Дня солідарності трудящих нерозривно пов'язане з боротьб

ою за коротший робочий день, яка розпочалася практично з початком введення фабричної системи виробництва в США.

Хоча домінуючою причиною перших страйків в країні була мізерна заробітна плата, питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій не були другорядними вимогами робітників. Згодом, в умовах все зростаючої тривалості робочого дня (яка іноді досягала 15-20 год. на день), вимога значного його скорочення стала визначальною.

Страйки 1877 року, в яких було задіяно десятки тисяч працівників залізниці та сталеварної промисловості були придушені спільними діями державних та столичних військових сил. Проте вже на початку 80-х вони розгорнулися з новою силою. Слід зауважити, що вони носили здебільшого мирний характер. В 1886 році кількість працівників, що безпосередньо приймали участь в боротьбі за 8-годинний робочий день досягла 500 000 чол. Центом руху за скорочення робочого дня було м. Чикаго.

1 травня 1886 року страйкували не тільки жителі Чикаго. До них приєдналися працівники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілуокі, Цинцинатті, Пітсбурга, Детройта та ін. Проте демонстрація була зірвана працедавцями та представниками тогочасної влади, які сподівалися приглушити робітничий рух, знищивши його лідерів. Цей день увійшов в історію, як апогей боротьби за 8-годинний робочий день.

4 травня відбулася демонстрація на площі Хеймаркет (Haymarket Square) як протест проти поліцейської розправи над мітингуючими 3 травня, де було вбито 6 робітників, багато отримало поранення. Демонстрація була мирною і вже добігала до завершення, коли на місце події прибула поліція та пішла в атаку на демонстрантів. Сутичка закінчилася тим, що 7 поліцейських та 4 страйкарів було вбито.

Відповіддю чиказької верхівки на вимоги демонстрантів стала кривава бійня на площі Хеймаркет, запроторення за грати лідерів руху та погіршення умов праці для робітників.

Рух за скорочений робочий день відновився 1888 року, а вже через рік охопив всю країну.

14 липня 1889 року, після доповіді американських делегатів про робітничий рух в США, Паризьким Конгресом було прийняте рішення щодо організації «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах та містах в один визначений день струджені маси вийдуть на вулиці з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин». Днем для проведення демонстрації було обрано 1 травня.

Вже 1890 року Міжнародний день солідарності трудящих відзначався в багатьох країнах світу масовими демонстраціями та страйками, хоча влада намагалася придушити їх силами правоохоронних органів. З середини 90-х років ХІХ століття на травневих демонстраціях почали проголошуватися вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.

В радянські часи першотравневі демонстрації набули нового розмаху й масовості. Але на відміну від західних країн, де вони переросли в карнавальні дійства, носили соціально-політичний характер. Відоме гасло «Мир, праця, травень!» на довгі десятиліття закарбувалося в пам'яті людей

Марш Національного Єднання|03.05.2014